Турботи ждуть. Жде ненаситна плаха.
І жде свободи голос чийсь нестямний...
З’являється літак — й немов осліпла птаха —
Вдаряється в колос дохмарний.
І шугонув вогонь, відчувши повну волю,
І реву, й тріску більше не спинити.
Було не чути тільки крику болю
І чути не було благальної молитви.
На милі чорно від пилюки й диму.
Сховалися в пітьму ранкові барви.
Хтось обриває ниточку незриму
Життів людських з жорстокістю Варавви.
Він — одержимий помстою, скажений.
Він любить смерть, у нім нема людського.
...Ось знов літак — сліпий і навіжений —
Смертельно клюнув велета стрімкого.
І знов огонь рвонувсь у вись завзято.
Усоте збільшилися крик і безнадія.
А помста оглядає дике свято
Жахними вбивчими очима Вія.
Усе — кінець! Це супровід в могилу!
А може, ще прибуде допомога?
І та душа, що догоджала тілу,
Згадала трепетно, що їй потрібно Бога.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Прочитано 10374 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Странник - Наталия Минаева Спасибо Светлане Бабак за помощь. Для меня очень хорошо и глубоко понятен смысл того, что Бог мой Отец, потому что очень любила своего земного отца и он меня. Если вы понимаете, что можно сказать - Бог мой Отец, то Господь мой Отец будет не совсем уместно. В этом контексте стихотворения речь идет о Творце вселенной, Боге Отце Любящем и Святом. Господь у меня скорее ассоциируцется с Царем и властью.
