| Якщо ж сіль ізвітріє... 
 Коли хижії вітри, в цьому світі, завиють,
 Коли сили не стане навіть йти, а не бігти...
 Як у слові ослабнеш, якщо сіль ізвітріє,
 Що ти, Божа дитино, тоді будеш робити?
 
 А, ще зовсім недавно, все було так спокійно.
 Боже слово в достатку, на служіннях, давалось.
 В хаті Біблія мудра на столі, чи полиці,
 Припадаючи пилом, собі тихо лежала.
 
 Коли кликав Господь: "Прибувай в Моїм слові",
 Щоби, сіллю, цей Світ непридатний солити...
 О, тоді ти, душа, тільки слухала тіло,
 Щоб йому день та ніч, невгамовно годити.
 
 І звітріла та сіль, нічого не посолиш.
 І ту сіль вже, ногами, світ цей грішний подопче.
 Поки є іще час, набирайся ти сили,
 Чуєш - грім вже гримить бачиш - хмара клокоче.
 
 Чуєш, сурми сурмлять і печать за печаттю
 Вже знімається в небі, суд на землю гряде.
 Як ти з кінними підеш, як плетешся позаду?
 Схаменися, звітрілою сіллю впадеш.
 
 Переглянь ти життя, чи Бог в серці у тебе?
 Яке місце Йому ти в житті віддаєш?
 Чи є сіллю землі, що всіх кличе у небо?
 В Божім Слові прибудь і у небо ввійдеш.
 
 |