(Вірш присвячений моєму чоловікові в честь його 50-річчя.)
Доторкнуся до твоїх сивин,
Ти всміхнешся - зморшок ціла зграя
В кутики очей повибігає.
Часу плин. Ах, часу швидкий плин...
Як на тебе схожим став наш син!
У альбомах ще не пожовтіли
Фотографії, із тебе молодого.
А вже осінь перейшла дорогу.
Майже всі берізки облетіли.
І дощі, дощі заморосили.
Ти не той. І я давно не та.
Друзі, посоліднівши, старіють.
На очах ровесники сивіють.
Так, твоя чуприна ще густа,
Але якось зблизились свята...
Рідний мій, сьогодні п’ятдесят
Стукнуло тобі, як кажуть люди.
Хай для тебе світлим день цей буде.
Найгарнішим з особистих свят.
Глянь, який барвистий листопад!
Мов для тебе доля зберегла
Розмаїття кольорів осінніх.
Не сумуй, що роки - швидкоплинні.
Дякуй Богові, що хоронив від зла.
Що добром стежинка поросла.
Що під ясним небом, в мирний час
Ти минаєш п’ятдесяту віху,
Що обходить нашу хату лихо,
Що маяк спасіння не погас,
Дух Святий веде у вічність нас.
І нехай старіє наша плоть,
Скаче тиск, буває - крутять руки.
Наша втіха - діти та онуки.
І благословляючий Господь.
Прочитано 10023 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ото ж дуже добре, гарно та поєтично. Радію за Вас, що зберегли любов та злагоду. Життя, як одна мить, проходить. Але вічність впереді.
Хай щастить Вам и дальше!
Комментарий автора: Iоній, дякую Вам за гарні слова і побажання - хай дійсно буде так. Час летить дуже швидко і не зогляділися коли воно вже набігло 50 моєму чоловікові, та й я недалеко від нього відстала. Як добре, що перед нами ціла вічність.
Татьяна
2012-02-17 09:39:44
дякую вам за ніжність і любов, так хочеться в 50 теж мати таке мудре, глибоке і любляче серце .
Проза : Реальность - Андрей Скворцов Я специально не уточняю в самом начале кто именно "он", жил. Лес жил своей внутренней жизнью под кистью и в воображении мастера. И мастер жил каждой травинкой, и тёплым лучом своего мира. Их жизнь была в единстве и гармонии. Это просто была ЖИЗНЬ. Ни та, ни эта, просто жизнь в некой иной для нас реальности. Эта жизнь была за тонкой гранью воображения художника, и, пока он находился внутри, она была реальна и осязаема. Даже мы, читая описание леса, если имеем достаточно воображения и эмоциональности можем проникнуть на мгновение за эту грань.
История в своём завершении забывает об этой жизни. Её будто и не было. Она испарилась под взглядом оценщика картин и превратилась в работу. Мастер не мог возвратиться не к работе, - он не мог вернуть прежнее присутствие жизни. Смерть произвёл СУД. Мастер превратился в оценщика подобно тому, как жизнь и гармония с Богом были нарушены в Эдеме посредством суда. Адам и Ева действительно умерли в тот самый день, когда "открылись глаза их". Непослушание не было причиной грехопадения. Суд стал причиной непослушания.
И ещё одна грань того же. В этой истории описывается надмение. Надмение не как характеристика, а как глагол. Как выход из единства и гармонии, и постановка себя над и вне оцениваемого объекта. Надмение и суд есть сущность грехопадения!
